Від культурного ресурсу — до економічного активу
Підхід, який формує ГС “Офіс розвитку Сколівщини”, базується на ключовій ідеї:
культура, архітектура й ремесло — це не лише частина ідентичності, а активи, що створюють економічну вартість.
На відміну від більшості регіонів, де культурна спадщина залишається об’єктом охорони, у Сколівській громаді її розглядають як інфраструктурну основу для розвитку малого бізнесу, туризму та креативних індустрій.
Так формується новий тип економічного мислення — економіка культури, у якій кожен об’єкт чи ремесло має функцію, цінність і бізнес-модель.
Локальні приклади системного підходу
Модель реалізується через кілька ключових проєктів:
– WoodCraft Skole — кластер культури дерев’яних виробів, що відроджує ремісничу традицію братів Гределів, інтегруючи сучасний дизайн і експортний потенціал.
– Friesland Horse & Eco-Hotel — приклад культурної ревіталізації, де кінна спадщина перетворюється на туристичний і освітній центр.
– Артпростір “Українське ДНК” у Сколе — стратегічна ініціатива створення імерсивного культурного центру, що має стати платформою для резиденцій, виставок і міжнародних колаборацій.
Кожен із цих напрямів не існує окремо — вони пов’язані в систему, де економіка працює через культуру, а культура — через бізнес.
Управлінська філософія: від громади до інституції
“Офіс розвитку Сколівщини” не обмежується координацією проєктів.
Організація розробляє аналітичні й фінансові моделі, проводить дослідження потенціалу території, готує проєктні пакети для партнерів та інвесторів.
Таким чином громада отримує не “ентузіастів”, а структуру, здатну конвертувати ідеї в капітал.
У підході Офісу культура розглядається як інвестиційний ресурс.
Її розвиток — це не грантова діяльність, а формування ринку: від локального виробництва до міжнародної дистрибуції, від ремісника до підприємця.
Сколівщина як приклад для нової регіональної політики
Сьогодні Офіс не лише реалізує окремі ініціативи, а й формує модель, яку можуть адаптувати інші громади.
Її сутність — у поєднанні економічного розрахунку, локальної ідентичності й партнерської інституційності.
