Нещодавно Надзвичайний і Повноважний Посол Канади в Україні Наталка Цмоць дала інтерв’ю виданню The Ukrainer.  

Не про політику, не про діяльність і плани на майбутнє. Мова в інтерв’ю йшла про особисте – дитячі спогади, родину, українське коріння. Про бабусю Наталку, на яку силою характеру й розумом пані Посол, говорять, дуже схожа. А ще – про героїчну боротьбу українців за свободу, яка для Наталки Цмоць не сторінки в підручниках, а славетний життєвий шлях її дідуся Костя Цмоця, пластуна – Героя, окружного Провідника ОУН Стрийщини, та бабусі  Марії Білас, пластунки, активістки ОУН.

Пані Посол демонструє глибоку підтримку Україні. Її діяльність як Посла Канади в Україні — це не просто дипломатична місія, це продовження сімейної спадщини, де боротьба за вільну Україну ведеться вже на міжнародній політичній арені.

В інтерв’ю “Земля кличе. Дерево роду Наталки Цмоць” Наталка Цмоць говорить, що своєю позицією зобов’язана вихованню батьків, які були активними, пропагували Україну в Канаді. Давали читати книжки про Українську повстанську армію, Організацію українських націоналістів. І, звісно, багато розповідали про історію роду Цмоць, яка є невіддільною частиною української національно-визвольної боротьби середини XX століття.

Життя Наталки Цмоць символічно перетинається з історією її роду. З одного боку, вона є представником успішної західної демократії, а з іншого — спадкоємицею українських борців, які заплатили найвищу ціну за незалежність, про яку вони мріяли. 

Дід Кость Цмоць

Провідник ОУН, майстер конспірації та легенда Сколівщини

Дідусь Наталки Кость Цмоць – знакова фігура в історії українського визвольного руху. Визначний український військовик, діяч Організації Українських Націоналістів (ОУН), який очолював окружний Провід ОУН Стрийщини у 1939–1941 роках. Його життя, сповнене підпільної боротьби проти двох окупаційних режимів, обірвалося у віці 30 років.

Молодість, Пласт та шана односельців

Кость Цмоць народився 10 лютого 1914 року у селі Верхнє Синьовидне, яке належало до Сколівського повіту. Тому Сколівщина є історичною малою батьківщиною Наталчиного роду.

Зростав у багатодітній родині господарів, які займалися торгівлею. Він, як і його брати Володимир (майбутній священник, який отримав 25 років концтаборів від окупантів) та Дмитро (загинув у підпіллі ОУН), зростав у Пласті – був членом 57-го куреня імені Івана Мазепи у Верхньому Синьовидному.

Навчався у Стрийській гімназії. Завдяки скромності, повазі до старших та особистому авторитету, він користувався великою шаною серед місцевої молоді. На вітальний уклін Костянтина старші господарі відповідали: “Слава навіки!”  А опісля, притишеним голосом, додавали: “Нехай здоров росте, щось з нього буде”. 

Блискучі операції з визволення підпільників

Кость Цмоць увійшов в історію як майстер зухвалих конспіративних акцій, спрямованих на порятунок ключових кадрів українського підпілля. Ці операції стали легендарними й описані в багатьох спогадах, у тому числі його односельця та побратима Марка Ницького.

Двічі Цмоць успішно організував визволення видатних військових діячів із німецьких в’язниць, причому за однаковим сценарієм!

Вересень 1943. Під керівництвом Костя група оунівців, переодягнених у німецьку уніформу (які досконало володіли німецькою мовою та мали майстерно підроблені документи), прибула до Львівської в’язниці. Вони показали адміністрації розпорядження про “термінове перевезення в’язнів до Берліна”, для переслуховування у головному корпусі гестапо, й успішно визволили з полону Дмитра Грицая (Чорноморець) та Ярослава Старуха (Стяг). Обидва стали згодом ключовими постатями УПА.

У квітні 1943 подібним чином він витягнув із Дрогобицької в’язниці Олексу Гасина (Лицар, Червона Калина), майбутнього генерала та начальника Головного військового штабу УПА.

Боротьба проти НКВС: Невловимий “Град”

Цмоць (“Град”) також відзначився нечуваною сміливістю та успіхами в боях проти радянських окупантів. Чекісти відверто боялися його, про що свідчать їхні запитання до агентів: “Чи правда, що Кость Цмоць такий сильний, що першу-ліпшу “лошадь” перекидує через пліт?”.

Марко Ницький згадував про унікальну невловимість Костя, ось декілька з них: 

Втеча у Львові (Березень 1940): При арешті на конспіративній квартирі він блискавично вихопив зброю в озброєного енкаведиста, вдарив його і втік. На запитання товаришів, чекіст із розбитим носом зміг лише відповісти: “Бандіт удрал”.

Засідка на Замарстинові (Квітень 1940): У Львові, оточений чекістами, Кость організував барикадування дверей, імітував втечу через вікно, а коли окупанти підійшли до нього – влучними пострілами знищив усю групу. Підпільники втекли.

Граната проти начальника НКВС (Грудень 1940): У лісі випадково зустрів начальника Болехівського НКВС. Сховавшись під обстрілом, він дочекався, коли чекіст почне перезаряджати магазин, і закидав його гранатами, важко поранивши.

Селяни в Тисові й Таняві переповідали: “Бог його знає, що то за один був, що таку війну в лісі зробив і начальника НКВД тяжко поранив, а сам не знати де подівся”.

Загибель і спадщина

Цмоць героїчно загинув у бою 22 грудня 1944 року у лісі поблизу сіл Юшківці та Дев’ятники Жидачівського району. Його невелика група з дев’яти підпільників, що прямувала на зустріч із Романом Шухевичем, натрапила на засідку загону НКВС, який налічував близько 300 чекістів.

Перед загибеллю Костю Цмоцю вдалося забезпечити виїзд своєї дружини Марії та сина Модеста за кордон, зберігши таким чином частину своєї родини.

Син Костянтина, Модест Цмоць, який народився у 1942 році (і на честь якого батько взяв псевдо «Модест»), продовжив родинну традицію в Пласті. Він став високопоставленим чиновником у Канаді. Його донька, Наталка Цмоць, наразі є Надзвичайним і Повноважним Послом Канади в Україні, продовжуючи історію роду на батьківщині. 

(За матеріалами Юрія Юзича. Історика, Голови Крайової пластової ради “Пласту – НСОУ”)

________________________________________________________________________

Бабуся Марія Цмоць (Білас)

Марія Білас навчалася у Стрийській гімназії, де познайомилася з Костем Цмоцем. 

Як і чоловік, Марія Білас була активною членкинею ОУН. Працювала у жіночій мережі ОУН на Стрийщині.

Марія Білас була не лише дружиною активного оунівця, але й сестрою Василя Біласа, члена ОУН, одного з найвідоміших “терористів-мучеників” ОУН, страченого польською владою у 1932 році за участь в атентаті (замаху) на посла Тадеуша Голувка та експропріацію пошти у місті Городок (Львівської області).

Тож Наталка Цмоць є щей і внучатою племінницею ще одної легенди спротиву ОУН – Василя Біласа, ім’я якого увіковічнено в молитві українського націоналіста.

_____________________________________________________________________

Від Канади до Сколівщини

В листопаді 2023 Наталка Цмоць відвідала батьківщину свого славного діда на Сколівщині.

Це був не офіційний візит, а глибока особиста подорож до витоків власної родини.

Пані Посол відвідала Верхнє Синьовидне — рідне селище Костя Цмоця. Особливо емоційною була зустріч з родичами у стінах місцевої школи, де колись навчався її славний дідусь. 

Також Наталка Цмоць була в історико-краєзнавчому музеї «Сколівщина» (м. Сколе), де відкрила для себе багато подробиць про славний героїчний шлях свого діда, історію міста Сколе та Сколівщини. 

І не лише про минуле. У м. Сколе пані Посол разом із міським головою Миколою Романишиним вшанували пам’ять Захисників та Захисниць України, які загинули сьогодні, у російсько-українській війні, демонструючи нерозривну єдність поколінь українських героїв у боротьбі за незалежність.

Пані Посол зізнавалися, що була приємно вражена й глибоко зворушена можливістю почути так багато цікавого про життя та боротьбу її дідуся за волю України в часи Другої Світової війни. 

Вона поставила перед собою мету – ще раз приїхати до Сколівщини, але вже з рідними, щоб “глибше зануритись у коріння” свого роду, відчути його етніку та передати дух героїчних предків своїм нащадкам.

______________________________________________________________________________

Подяка

Висловлюємо глибоку вдячність Ігорю Чудійовичу за його неоціненну допомогу в написанні статті “Подорож до витоків. Посол Канади в Україні Наталка Цмоць. Родовід, ОУН і Сколівщина”, а також за люб’язно надані матеріали.

Ігор Чудійович – відомий краєзнавець Сколівщини, справжній енциклопедист і колекціонер, який зробив значний внесок у дослідження та збереження історичної спадщини рідного краю. За свою багаторічну діяльність він внесений до Словника персоналій Бойківщини – “Бойківське сузір’я”.

Невтомна праця Ігоря Чудійовича є живим прикладом збереження національної спадщини. Його дослідницький доробок включає понад 200 статей в українській періодиці та низку ґрунтовних видань, зокрема “До історії мисливства та рибальства на Сколівщині”, “Оповіді о.Михайла Реваковича про полювання на Сколівщині”, “Іван Марцінків-Сеньйор Українських пасічників”, “Вузькоколійки Сколівських Бескидів”. А також, вже у 2025 році, – історичне дослідження “Євреї в УПА”.

Пан Ігор є активним громадським діячем та ініціатором відновлення історичної пам’яті. Завдяки його зусиллям спільно з історико-краєзнавчим товариством “Писана криниця” відновлено могили князя Святослава та засновника української періодики в Галичині Федора Заревича, а також встановлено пам’ятну таблицю українському письменнику Андрію Чайківському в м. Сколе. Він брав активну участь у розробці емблеми та Герба до 600-річчя м. Сколе і був членом оргкомітету з відновлення пам’ятника повстанцям ОУН-УПА та Хресної Дороги на горі Альтана.